Матусенько, щодня тебе чекаю
і виглядаю, рідна, щогодинки.
Де зараз ти? — Я зовсім ще не знаю,
лічу до зустрічі роки, хвилинки.
Матусенько, я твій найбільший гріх,
і, як полин, гірка твоя спокута?
Невже була я тягарем для всіх?
Невже була такою як отрута?
Мені ти не всміхнулася ні разу,
лишила на доріжці край села.
Я не тримала в серденьку образи,
лише плакала, бо ще була мала.
Малюсінька лежала в сповиточку,
мовчала я, бо ще не знала слів,
а за постіль були мені листочки,
що клен - дідусь дбайливо постелив.
А темна ніч співала колисанку,
світили зорі, і години йшли.
Самісінька пролежала до ранку,
аж поки мене люди не знайшли.
Я в їхні очі, мамо, заглядала,
шукала там родинного тепла,
твою усмішку, ласку рук шукала,
та тільки співчуття у них знайшла.
Мене малу принесли в сиротинець,
душа кричала : «Де ти, мамо, де?»
Мені не треба навіть і гостинець,
хочу тільки бачити тебе.
Обняти рученятами за шию,
покласть голівку на твоє плече.
Я слово «мама» ще сказать не вмію,
те слово мені серденько пече.
Чи спалось тобі, мамо, у ту нічку?
Невже у тебе серце не болить?
Чи запалила ти скорботну свічку,
щоб тяжкий гріх хоч трохи загасить?
А як, матусенько, вдягнеш фатоньку,
Голубкою я опущусь на руки,
ти, певно, в ній впізнаєш свою доньку...
Мовчи! Не треба твоїх сліз і муки.
Прощення схочеш — хай Господь прощає,
благословення - Бог благословить,
як колискову раптом заспіваєш,
то не співай - вона мені болить.
середа, 20 квітня 2011 р.
Мамина молитва
Лягає день спочити за селом,
І зорі засвітила темна нічка,
Усе заснуло враз глибоким сном,
Лиш в береги тихенько хлюпа річка.
Лягли тумани сиві на поля,
Вже, нагулявшись, вклався спати вітер,
Дрімає, вкрита травами, земля,
У пелюстках сховали очі квіти.
Усе кругом затихло і мовчить,
Заворожила нічка всіх до ранку,
Лиш мати молода іще не спить,
Вона співа дитині колисанку.
А ясен - місяць посилає знов
У сон дитячий гарну, добру казку,
У пісню - тихе щастя і любов,
Душевну ніжність, материнську ласку.
І засина дитя солодким сном,
А казка загляда до нього в очі,
У Божій благодаті все кругом,
Молитву мати перед сном шепоче.
Земна краса, спокійний сон дітей...
Хіба для щастя більшого ще треба?
Зорею б шлях світився для людей,
Та линула б молитва мами в небо.
І зорі засвітила темна нічка,
Усе заснуло враз глибоким сном,
Лиш в береги тихенько хлюпа річка.
Лягли тумани сиві на поля,
Вже, нагулявшись, вклався спати вітер,
Дрімає, вкрита травами, земля,
У пелюстках сховали очі квіти.
Усе кругом затихло і мовчить,
Заворожила нічка всіх до ранку,
Лиш мати молода іще не спить,
Вона співа дитині колисанку.
А ясен - місяць посилає знов
У сон дитячий гарну, добру казку,
У пісню - тихе щастя і любов,
Душевну ніжність, материнську ласку.
І засина дитя солодким сном,
А казка загляда до нього в очі,
У Божій благодаті все кругом,
Молитву мати перед сном шепоче.
Земна краса, спокійний сон дітей...
Хіба для щастя більшого ще треба?
Зорею б шлях світився для людей,
Та линула б молитва мами в небо.
ЛИСТ ІСУСА ДО ЛЮДИНИ
Вітаю тебе, дорогий друже!
Пишу тобі цього листа, хоча мені б хотілося порозмовляти з тобою особисто і наодинці. Але я знаю, що для цього в тебе завжди бракує часу. Вчора вранці, наприклад. Я довго чекав, поки ти прокинешся, щоб разом з тобою побудувати плани на прийдешній день, додати тобі сили і впевненості для нелегких справ. Але ти відвертався, щоб хоч на декілька хвилин продовжити свій сон.
А потім у тебе просто не було часу: вмивався, старанно чистив зуби, прискіпливо одягався, ретельно причісувався...Останній погляд у дзеркало, і ти підійшов до дверей. На якусь мить, коли твій погляд натрапив на Біблію, Я подумав, що ти хочеш прочитати Моє Слово. Але ти пішов,
щільно зачинивши двері.
Протягом дня Я знову і знову намагаюся зав'язати розмову з тобою. Чекав цієї миті. Ти пам'ятаєш сніданок: смачна їжа, запашний чай — це все від Мене. Однак ти навіть не подумав про це, не кажучи все про слова вдячності.
Після поживного обіду ти тяжко зітхнув, а Я стояв поруч і чекав, що саме зараз ти розкажеш про наболіле, про те, що пригнічує душу, і попросиш допомоги. Але якась думка, очевидно дуже важлива для тебе, відволікла твою увагу, і думки закрутилися, шукаючи виходу. Словом, для тебе проблем вистачало завжди. Вони кожного дня навалювалися на тебе таким тягарем, що перекреслювали все інше. Тобі ставало дуже важко. Чому ж ти не звертався до Мене?
Пам'ятаєш, недобра звістка захопила тебе зненацька? Я в той час був біля тебе. Я так хотів висушити твої сльози і навіть намагався зробити це по-Своєму: послав тобі легкий, теплий вітерець, птахів, щоб вони веселим щебетом і співом відволікли тебе від гірких думок; сонячне проміння, голубе небо... — все це для тебе. Але ти вже вкотре нічого не зрозумів, не заговорив зі Мною.
І навіть увечері, прийшовши з роботи — не згадав про Мене. Нашвидкоруч повечеряв, увімкнув телевізор і телепрограми надовго захопили тебе. Невже вони цікавіші, ніж спілкування зі Мною? Невже важливіші і ті проблеми, які не покидали тебе ще й увечері?
Ти втомився за день — Я тебе добре розумію. Не звинувачую за те, що майже у знемозі впав у ліжко. У такому стані важко молитися, думати про духовне, але Я все ж надіявся на це, бо в якусь мить в тебе промайнула думка про Мене. Але це вже було крізь сон, який швидко заволодів тобою. Ти ж не опирався. А Я так чекав... Хотів разом з тобою згадати про день, що минув, проаналізувати його. Повір: Я би потішив тебе, заспокоїв твій біль... Але ти не захотів...
То ж коли настане новий день, згадай про Мене. Пам'ятай, що Я завжди поруч з тобою.