Три домівки

Як спокійно розмовляти з дитиною про смерть

Колись жила собі людина, яка була така маленька, як вушко голки. А може, ще менша.

Була дуже малесенька, але сильно хотіла вирости!

Подумати тільки: усього п’ятнадцять днів, відколи почала жити, а виросла у 125 разів! Важко повірити? А втім, це правда. Мешкала вона у збудованій спеціально для неї домівці. Це була дивна домівка, яка ходила містом, бігала, лягала на землю, домівка, яка засинала увечері і прокидалася рано-вранці.

Ця домівка була чудова і затишна, але мала великий недолік: було у ній так темно, як у зав’язаному мішку.

У ній не можна було нічого побачити: ні мурахи, ні коня, ні автомобіля. 

– Досить, – сказала одного дня маленька людина, просидівши у ційдомівцідев’ять місяців, – хочу звідси вийти, хочу звідси вийти…

Почала розгружуватись, проштовхуватись… аж нарешті вибралась назовні!

– О, тепер можу бігати, гратися, купатися і плавати… Це щось цілком інше,не таке, як моя попередня домівка! Тут є сонце, рослини, квіти і сніг…

Вісімдесят років щоранку людина прокидалась, здіймала вгору руки  і казала:«Яка чудова ця земля!»

Була задоволена і щаслива.

Проте одного дня знову засумувала.

Бачила, як сходить сонце, щоб увечері знову зайти; бачила, як дерева гублять своє листя і стають знову негарними; бачила, як квіти в’януть і як сніг перетворюється на болото!

Почала тоді знову мріяти про нову домівку, у якій всі дерева були б завжди зеленими, а квіти – завжди червоними, у якій сніг був би завжди білим і сонце завжди світило б.

І саме тоді, коли мріяла про таке, прийшла по неї смерть.

Усі дуже за нею плакали.

Проте вона дуже раділа! Сміялася так, що важко повірити, сміялася і сміялася…

Адже одразу по смерті відчинилися перед нею двері домівки, у якій було напрочуд гарно. Добрий Батько – уособлення істинної Любові – пригорнув її; чудова Мати – уособлення істинної Радості  – поцілувала її.

Поцілувала її, взяла за руку і мовила: «Ходімо, радітимеш разом з нами! Глянь, тут усе нове: нова земля, нові зірки. Ходімо!»

Людина ніяк не могла цього зрозуміти:

– Хіба я не померла?

– Ні, ні, – озвалися до неї тисячі голосів, – живеш, живеш вічно!

Від великої радості людина бігала по безкраїх луках, встелених квітами, які ніколи не в’януть, під сонцем, яке ніколи не заходить.

– Нарешті я вдома, – кричала, – нарешті я вдома!

Ось так закінчується оповідь про три домівки.

Ця оповідь є правдою; вона про мене і про тебе.

Оповідь про всіх людей, котрі ходять по цій землі й час від часу дивляться на небо.

(Мистецтво виховання)

Заклик твоєї дитини

1. НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.

2. НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.

3. НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.

4. НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися "великим ".

5. НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.

6. НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.

7. НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.

8. НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: "Я тебе не люблю". Не тебе я не люблю, а твою владність, яка нищить мене.

9. НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої малі недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.

10.НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, "вдаючи глухого".

11.НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.

12.НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.

13.НЕ ПЕРЕОЦІНЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.

14.НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.

15.НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.

16.НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.

17.НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.

18.НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.

19. НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!

20.НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

Матусенько...

Матусенько, щодня тебе чекаю 
і виглядаю, рідна, щогодинки. 
Де зараз ти? — Я зовсім ще не знаю,
лічу до зустрічі роки, хвилинки.

Матусенько, я твій найбільший гріх, 
і, як полин, гірка твоя спокута?
Невже була я тягарем для всіх? 
Невже була такою як отрута?

Мені ти не всміхнулася ні разу, 
лишила на доріжці край села. 
Я не тримала в серденьку образи, 
лише плакала, бо ще була мала.

Малюсінька лежала в сповиточку, 
мовчала я, бо ще не знала слів, 
а за постіль були мені листочки, 
що клен - дідусь дбайливо постелив.

А темна ніч співала колисанку, 
світили зорі, і години йшли. 
Самісінька пролежала до ранку, 
аж поки мене люди не знайшли.

Я в їхні очі, мамо, заглядала, 
шукала там родинного тепла, 
твою усмішку, ласку рук шукала, 
та тільки співчуття у них знайшла.

Мене малу принесли в сиротинець, 
душа кричала : «Де ти, мамо, де?» 
Мені не треба навіть і гостинець, 
 хочу тільки бачити тебе.

Обняти рученятами за шию, 
покласть голівку на твоє плече. 
Я слово «мама» ще сказать не вмію, 
те слово мені серденько пече.

Чи спалось тобі, мамо, у ту нічку? 
Невже у тебе серце не болить? 
Чи запалила ти скорботну свічку, 
щоб тяжкий гріх хоч трохи загасить?

А як, матусенько, вдягнеш фатоньку, 
Голубкою я опущусь на руки,
ти, певно, в ній впізнаєш свою доньку... 
Мовчи! Не треба твоїх сліз і муки.

Прощення схочеш — хай Господь прощає, 
благословення - Бог благословить, 
як колискову раптом заспіваєш, 
то не співай - вона мені болить.

Мамина молитва

Лягає день спочити за селом,
І зорі засвітила темна нічка,
Усе заснуло враз глибоким сном,
Лиш в береги тихенько хлюпа річка.

Лягли тумани сиві на поля,
Вже, нагулявшись, вклався спати вітер,
Дрімає, вкрита травами, земля,
У пелюстках сховали очі квіти.

Усе кругом затихло і мовчить,
Заворожила нічка всіх до ранку,
Лиш мати молода іще не спить,
 Вона співа дитині колисанку.

А ясен - місяць посилає знов
У сон дитячий гарну, добру казку,
У пісню - тихе щастя і любов,
Душевну ніжність, материнську ласку.

І засина дитя солодким сном,
А казка загляда до нього в очі,
У Божій благодаті все кругом,
Молитву мати перед сном шепоче.

Земна краса, спокійний сон дітей...
Хіба для щастя більшого ще треба?
Зорею б шлях світився для людей,
Та линула б молитва мами в небо.

ЛИСТ ІСУСА ДО ЛЮДИНИ

          Вітаю тебе, дорогий друже!

         Пишу тобі цього листа, хоча мені б хотілося порозмовляти з тобою особисто і наодинці. Але я знаю, що для цього в тебе завжди бракує часу. Вчора вранці, наприклад. Я довго чекав, поки ти прокинешся, щоб разом з тобою побудувати плани на прийдешній день, додати тобі сили і впевненості для нелегких справ. Але ти відвертався, щоб хоч на декілька хвилин продовжити свій сон.

А потім у тебе просто не було часу: вмивався, старанно чистив зуби, прискіпливо одягався, ретельно причісувався...Останній погляд у дзеркало, і ти підійшов до дверей. На якусь мить, коли твій погляд натрапив на Біблію, Я подумав, що ти хочеш прочитати Моє Слово. Але ти пішов,

щільно зачинивши двері.

Протягом дня Я знову і знову намагаюся зав'язати розмову з тобою. Чекав цієї миті. Ти пам'ятаєш сніданок: смачна їжа, запашний чай — це все від Мене. Однак ти навіть не подумав про це, не кажучи все про слова вдячності.

Після поживного обіду ти тяжко зітхнув, а Я стояв поруч і чекав, що саме зараз ти розкажеш про наболіле, про те, що пригнічує душу, і попросиш допомоги. Але якась думка, очевидно дуже важлива для тебе, відволікла твою увагу, і думки закрутилися, шукаючи виходу. Словом, для тебе проблем вистачало завжди. Вони кожного дня навалювалися на тебе таким тягарем, що перекреслювали все інше. Тобі ставало дуже важко. Чому ж ти не звертався до Мене?

Пам'ятаєш, недобра звістка захопила тебе зненацька? Я в той час був біля тебе. Я так хотів висушити твої сльози і навіть намагався зробити це по-Своєму: послав тобі легкий, теплий вітерець, птахів, щоб вони веселим щебетом і співом відволікли тебе від гірких думок; сонячне проміння, голубе небо... — все це для тебе. Але ти вже вкотре нічого не зрозумів, не заговорив зі Мною.

І навіть увечері, прийшовши з роботи — не згадав про Мене. Нашвидкоруч повечеряв, увімкнув телевізор і телепрограми надовго захопили тебе. Невже вони цікавіші, ніж спілкування зі Мною? Невже важливіші і ті проблеми, які не покидали тебе ще й увечері?

Ти втомився за день — Я тебе добре розумію. Не звинувачую за те, що майже у знемозі впав у ліжко. У такому стані важко молитися, думати про духовне, але Я все ж надіявся на це, бо в якусь мить в тебе промайнула думка про Мене. Але це вже було крізь сон, який швидко заволодів тобою. Ти ж не опирався. А Я так чекав... Хотів разом з тобою згадати про день, що минув, проаналізувати його. Повір: Я би потішив тебе, заспокоїв твій біль... Але ти не захотів...

То ж коли настане новий день, згадай про Мене. Пам'ятай, що Я завжди поруч з тобою.