Чув Гефсиманський сад святу молитву,
Коли Христос Отця Свого благав:
«Мій Отче, Я цю чашу гірку вип'ю,
Ти так звелів, щоб Син Твій постраждав».
Молився Вчитель, учні всі дрімали.
Просив Отця: «Мене Ти не остав».
А в тім саду Христа уже шукали,
Вже час ту чашу випити настав.
Сад Гефсиманський ніч ту не забуде,
Всесвятий Бог спокійно вже чекав,
Аж поцілунком зрадницьким Іуда
Свого Учителя на люту смерть віддав.
Зв'язали воїни Христові руки,
Раділи, що розбійника знайшли,
І повели Його на страшні муки,
Але не знали, з Ким вони ішли.
Тяжкі страждання Господа чекали,
Ні разу крик не вирвався з грудей,
Лиш страшні рани кров'ю вниз стікали,
А Він із жалем думав про людей.
Ніщо любов Христову не зломило,
Коли кричали люди: «Розіпни!»
О, Боже мій, як страшно Тебе били,
А Ти моливсь: «Прости їм все, прости!»
Вінцем терновим голову зв'язали,
Вояк на плечі хрест тяжкий звалив.
Як падав — били і в лице плювали,
І на Голгофу Бога повели.
Голгофський Хрест. — Ридає вся природа.
Голгофський Хрест. — Здригається земля.
На цім Хресті гріхи всього народу
Й невинна кров — Спасителя — Христа.
Погасло сонце, не могло дивитись,
Померкли зорі, щоб не бачить мук.
Коли Господь просив води напитись,
Йому піднесли оцет з людських рук.
І мовили святі уста: «Звершилось!»
Спасіння людям всім тоді прийшло,
Закрились очі, більше не дивились
Й кров з-під вінця стікала на чоло.
«Це дійсно Бог!» — сказав хтось із народу.
З Голгофи всі із жахом розійшлись,
Лиш Свята Матір Божа і природа
Слізьми гіркими з жалем облились.
Не знав той люд, що Бога розпинали,
Не знали, що Христос за нас страждав,
Як до хреста Ісуса прибивали,
А Він молився і гріхи прощав.
Аминь! 😭
ВідповістиВидалитиАмінь!
ВідповістиВидалити