Абетка виховання

1.Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.

2.Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

3.Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.

4.Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.

5.Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.

6.Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.

7.Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.

8.Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.

9.Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.

10.Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.

11.Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.

12.Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.

13.Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.

14.Привчайте дитину мислити самостійно.

15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.

16.Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.

17.Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.

18.Уважно ставтеся до її потреб.

19.Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.

20.Не дорікайте дитині за помилки.

21.Хваліть за будь-які успіхи. 

22.Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

23.Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.

24.Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.

25.Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.

26.Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.

27.Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.

28.Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.

29.Допомагайте стати особистістю. 

30.Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.

31.Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.

32.Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втрачаючи при тому поваги до них.

33.Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.

34.Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.

35.Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

Три домівки

Як спокійно розмовляти з дитиною про смерть

Колись жила собі людина, яка була така маленька, як вушко голки. А може, ще менша.

Була дуже малесенька, але сильно хотіла вирости!

Подумати тільки: усього п’ятнадцять днів, відколи почала жити, а виросла у 125 разів! Важко повірити? А втім, це правда. Мешкала вона у збудованій спеціально для неї домівці. Це була дивна домівка, яка ходила містом, бігала, лягала на землю, домівка, яка засинала увечері і прокидалася рано-вранці.

Ця домівка була чудова і затишна, але мала великий недолік: було у ній так темно, як у зав’язаному мішку.

У ній не можна було нічого побачити: ні мурахи, ні коня, ні автомобіля. 

– Досить, – сказала одного дня маленька людина, просидівши у ційдомівцідев’ять місяців, – хочу звідси вийти, хочу звідси вийти…

Почала розгружуватись, проштовхуватись… аж нарешті вибралась назовні!

– О, тепер можу бігати, гратися, купатися і плавати… Це щось цілком інше,не таке, як моя попередня домівка! Тут є сонце, рослини, квіти і сніг…

Вісімдесят років щоранку людина прокидалась, здіймала вгору руки  і казала:«Яка чудова ця земля!»

Була задоволена і щаслива.

Проте одного дня знову засумувала.

Бачила, як сходить сонце, щоб увечері знову зайти; бачила, як дерева гублять своє листя і стають знову негарними; бачила, як квіти в’януть і як сніг перетворюється на болото!

Почала тоді знову мріяти про нову домівку, у якій всі дерева були б завжди зеленими, а квіти – завжди червоними, у якій сніг був би завжди білим і сонце завжди світило б.

І саме тоді, коли мріяла про таке, прийшла по неї смерть.

Усі дуже за нею плакали.

Проте вона дуже раділа! Сміялася так, що важко повірити, сміялася і сміялася…

Адже одразу по смерті відчинилися перед нею двері домівки, у якій було напрочуд гарно. Добрий Батько – уособлення істинної Любові – пригорнув її; чудова Мати – уособлення істинної Радості  – поцілувала її.

Поцілувала її, взяла за руку і мовила: «Ходімо, радітимеш разом з нами! Глянь, тут усе нове: нова земля, нові зірки. Ходімо!»

Людина ніяк не могла цього зрозуміти:

– Хіба я не померла?

– Ні, ні, – озвалися до неї тисячі голосів, – живеш, живеш вічно!

Від великої радості людина бігала по безкраїх луках, встелених квітами, які ніколи не в’януть, під сонцем, яке ніколи не заходить.

– Нарешті я вдома, – кричала, – нарешті я вдома!

Ось так закінчується оповідь про три домівки.

Ця оповідь є правдою; вона про мене і про тебе.

Оповідь про всіх людей, котрі ходять по цій землі й час від часу дивляться на небо.

(Мистецтво виховання)

Заклик твоєї дитини

1. НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.

2. НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.

3. НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.

4. НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися "великим ".

5. НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.

6. НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.

7. НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.

8. НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: "Я тебе не люблю". Не тебе я не люблю, а твою владність, яка нищить мене.

9. НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої малі недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.

10.НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, "вдаючи глухого".

11.НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.

12.НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.

13.НЕ ПЕРЕОЦІНЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.

14.НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.

15.НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.

16.НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.

17.НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.

18.НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.

19. НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!

20.НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

Матусенько...

Матусенько, щодня тебе чекаю 
і виглядаю, рідна, щогодинки. 
Де зараз ти? — Я зовсім ще не знаю,
лічу до зустрічі роки, хвилинки.

Матусенько, я твій найбільший гріх, 
і, як полин, гірка твоя спокута?
Невже була я тягарем для всіх? 
Невже була такою як отрута?

Мені ти не всміхнулася ні разу, 
лишила на доріжці край села. 
Я не тримала в серденьку образи, 
лише плакала, бо ще була мала.

Малюсінька лежала в сповиточку, 
мовчала я, бо ще не знала слів, 
а за постіль були мені листочки, 
що клен - дідусь дбайливо постелив.

А темна ніч співала колисанку, 
світили зорі, і години йшли. 
Самісінька пролежала до ранку, 
аж поки мене люди не знайшли.

Я в їхні очі, мамо, заглядала, 
шукала там родинного тепла, 
твою усмішку, ласку рук шукала, 
та тільки співчуття у них знайшла.

Мене малу принесли в сиротинець, 
душа кричала : «Де ти, мамо, де?» 
Мені не треба навіть і гостинець, 
 хочу тільки бачити тебе.

Обняти рученятами за шию, 
покласть голівку на твоє плече. 
Я слово «мама» ще сказать не вмію, 
те слово мені серденько пече.

Чи спалось тобі, мамо, у ту нічку? 
Невже у тебе серце не болить? 
Чи запалила ти скорботну свічку, 
щоб тяжкий гріх хоч трохи загасить?

А як, матусенько, вдягнеш фатоньку, 
Голубкою я опущусь на руки,
ти, певно, в ній впізнаєш свою доньку... 
Мовчи! Не треба твоїх сліз і муки.

Прощення схочеш — хай Господь прощає, 
благословення - Бог благословить, 
як колискову раптом заспіваєш, 
то не співай - вона мені болить.

Мамина молитва

Лягає день спочити за селом,
І зорі засвітила темна нічка,
Усе заснуло враз глибоким сном,
Лиш в береги тихенько хлюпа річка.

Лягли тумани сиві на поля,
Вже, нагулявшись, вклався спати вітер,
Дрімає, вкрита травами, земля,
У пелюстках сховали очі квіти.

Усе кругом затихло і мовчить,
Заворожила нічка всіх до ранку,
Лиш мати молода іще не спить,
 Вона співа дитині колисанку.

А ясен - місяць посилає знов
У сон дитячий гарну, добру казку,
У пісню - тихе щастя і любов,
Душевну ніжність, материнську ласку.

І засина дитя солодким сном,
А казка загляда до нього в очі,
У Божій благодаті все кругом,
Молитву мати перед сном шепоче.

Земна краса, спокійний сон дітей...
Хіба для щастя більшого ще треба?
Зорею б шлях світився для людей,
Та линула б молитва мами в небо.

ЛИСТ ІСУСА ДО ЛЮДИНИ

          Вітаю тебе, дорогий друже!

         Пишу тобі цього листа, хоча мені б хотілося порозмовляти з тобою особисто і наодинці. Але я знаю, що для цього в тебе завжди бракує часу. Вчора вранці, наприклад. Я довго чекав, поки ти прокинешся, щоб разом з тобою побудувати плани на прийдешній день, додати тобі сили і впевненості для нелегких справ. Але ти відвертався, щоб хоч на декілька хвилин продовжити свій сон.

А потім у тебе просто не було часу: вмивався, старанно чистив зуби, прискіпливо одягався, ретельно причісувався...Останній погляд у дзеркало, і ти підійшов до дверей. На якусь мить, коли твій погляд натрапив на Біблію, Я подумав, що ти хочеш прочитати Моє Слово. Але ти пішов,

щільно зачинивши двері.

Протягом дня Я знову і знову намагаюся зав'язати розмову з тобою. Чекав цієї миті. Ти пам'ятаєш сніданок: смачна їжа, запашний чай — це все від Мене. Однак ти навіть не подумав про це, не кажучи все про слова вдячності.

Після поживного обіду ти тяжко зітхнув, а Я стояв поруч і чекав, що саме зараз ти розкажеш про наболіле, про те, що пригнічує душу, і попросиш допомоги. Але якась думка, очевидно дуже важлива для тебе, відволікла твою увагу, і думки закрутилися, шукаючи виходу. Словом, для тебе проблем вистачало завжди. Вони кожного дня навалювалися на тебе таким тягарем, що перекреслювали все інше. Тобі ставало дуже важко. Чому ж ти не звертався до Мене?

Пам'ятаєш, недобра звістка захопила тебе зненацька? Я в той час був біля тебе. Я так хотів висушити твої сльози і навіть намагався зробити це по-Своєму: послав тобі легкий, теплий вітерець, птахів, щоб вони веселим щебетом і співом відволікли тебе від гірких думок; сонячне проміння, голубе небо... — все це для тебе. Але ти вже вкотре нічого не зрозумів, не заговорив зі Мною.

І навіть увечері, прийшовши з роботи — не згадав про Мене. Нашвидкоруч повечеряв, увімкнув телевізор і телепрограми надовго захопили тебе. Невже вони цікавіші, ніж спілкування зі Мною? Невже важливіші і ті проблеми, які не покидали тебе ще й увечері?

Ти втомився за день — Я тебе добре розумію. Не звинувачую за те, що майже у знемозі впав у ліжко. У такому стані важко молитися, думати про духовне, але Я все ж надіявся на це, бо в якусь мить в тебе промайнула думка про Мене. Але це вже було крізь сон, який швидко заволодів тобою. Ти ж не опирався. А Я так чекав... Хотів разом з тобою згадати про день, що минув, проаналізувати його. Повір: Я би потішив тебе, заспокоїв твій біль... Але ти не захотів...

То ж коли настане новий день, згадай про Мене. Пам'ятай, що Я завжди поруч з тобою.