Діти і робота

Якось один чоловік повернулася пізно додому з роботи, як завжди втомлений і засмиканий, і побачив, що в дверях його чекає п'ятирічний син.

- Тато, можна у тебе дещо запитати?

- Звичайно, що трапилося?

- Тат, а скільки ти заробляєш?

- Це не твоя справа! - обурився батько. - І потім, навіщо це тобі?

- Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти заробляєш в годину?

- Ну, взагалі-то, 500. А що?

- Тат - син подивився на нього від низу до верху дуже серйозними очима. - Тат, ти можеш позичити мені 300?

- Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? - закричав той. - Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати!.. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююсь, а ти так безглуздо поводишся.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злився на прохання сина. - Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей? Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Та біс з ними, з трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу у мене не просив грошей . Коли він увійшов до дитячої, його син вже був в ліжку.

- Ти не спиш, синочку? - запитав він.

- Ні, тато. Просто лежу, - відповів хлопчик.

- Я, здається, дуже грубо тобі відповів, - сказав батько. - У мене був важкий день, і я просто зірвався. Вибач мені. Ось, тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся.

- Ой, тату, дякую! - радісно вигукнув він.

Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім'ятих банкнотів. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. А малюк склав всі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.

- Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? - пробурчав той.

- Тому що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз вистачить - відповіла дитина.

- Тато, тут рівно п'ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу щоб ти повечеряв разом з нами.

Мораль:

Моралі немає. Просто хотілося б нагадати, що наше життя дуже коротке, щоб проходило воно повністю на роботі. Ми не повинні дозволяти йому протікати крізь пальці, і не приділяти хоч б крихітну її дещицю тим, хто дійсно нас любить, найближчим нашим людям. Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимось иншим. І лише для сім'ї і друзів це буде дійсно велика втрата, про яку вони пам'ятатимуть все своє життя. Подумай про це, адже ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім'ї.