Якщо дитина не хоче спати, її можна легко зацікавити казочкою, в якій вона сама буде брати участь і фантазувати. Тому час, коли треба йти в ліжечко не здаватиметься таким сумним…
«Повільно йде світло. На темному небі запалюються зірки. Їх багато-багато. Але тільки одна так яскраво і ніжно світить тобі. Адже у кожної людини є своя зірка. Вона є і в тебе. На ній живе маленький гномик. Це твій гномик. У нього добрі очі й ніжні маленькі ручки, біла борідка, а на голові ковпачок. Синій, рожевий, жовтий… Скільки зірок на небі, стільки й кольорів. На кінці ковпачка – крихітний срібний дзвіночок. Кофточка підперезана паском, і пряжка переливається таємничим місячним світлом. А на ногах – черевички з золотими бантами.
Ти лягаєш спати. Голова торкається подушки, і твоя зірка простягає до тебе свої промінці. Це зоряна драбина, по якій до тебе спішить твій гномик. Чуєш? Топ-топ-топ… Це гномик поспішає до тебе по зоряній драбинці. І його черевички несуть тобі сон, перетворюючи твою подушку в білу м'яку хмаринку. Вона ніжно хитає тебе на променях твоєї зірки. Маленькі ручки гномика ніжно гладять твою голівку, вічка, повіки. Він любить тебе, всю ніч тихо шепоче тобі на вушко добрі казки. Тихо-тихо. Тільки тобі. Адже це – твій гномик. Він розповідає, як вдень твоя зірочка купається в золотих променях доброго сонця. Які чарівні квіти ростуть у його зоряному саду, скільки сонячних зайчиків пробігають по їх пелюсткам. Які казкові пісні співають його друзі – птахи. З якою любов'ю і турботою він дивиться за тобою весь день! І як терпляче чекає настання вечора, щоб спуститися до тебе з зірки, почути твоє дихання, відчути теплоту твоєї шкіри… І говорити, говорити, говорити з тобою… А вранці, коли зірочка ховається в чарівних нитках сонця, тільки тихий дзвін срібного дзвіночка буде тобі говорити: «Я тут, я чекаю тебе, я зберігаю тебе, я люблю тебе» ».
Немає коментарів:
Дописати коментар