БОГ СОТВОРИВ БАТЬКА

Коли милостивий Бог заходився творити батька, то спершу виготовив манекен - доволі високий і кремезний.

Але один із янголів, що саме знаходився поблизу, мовив:

- Татуню, а що то за батько? Якщо дітей створив такими крихітними, як дірочки в сирі, то навіщо витворюєш такого дебелого батька? Та ж не зможе він грати у шашки, поки не стане навколішки. Не приголубить дитя на сон грядущий, не згорнувшись клубком, і навіть не поцілує, як не складеться навпіл...

- Твоя правда, - відповів Бог, усміхнувшись, -та якщо я зроблю його меншим, то діти не матимуть на кого дивитися, задерши голову.

І коли згодом ліпив батькові руки, то зробив їх досить великими та дужими.

А янгол нахилився, приглядаючись до творива, і несхвально промовив:

- Татуню, як такими ручищами можна зав'язати дитині бант, застебнути чи розстебнути ґудзика, заплести кіску чи витягти з пальчика скалку?

- І це правда, - з усмішкою відповів Бог, - зате ж долоні достатньо широкі, аби вмістити все, що можна знайти у дитячій кишені, а водночас достатньо малі, аби погладити маля по голівці.

Бог саме взявся ліпити ноги, нечувано довгі та грубі, коли ж янгол не витримав знову:

- Так не годиться! Чи ти й справді гадаєш, ніби на такі колоди можна вранці схопитися з ліжка, щоб заспокоїти дитину, яка плаче? Чи протиснутись через зграйку дітлахів, не роздушивши принаймні двох із них?

- Не бійся, - усміхнувшись, відказав Бог, - ноги вийдуть на славу. От побачиш: вони не дадуть упасти, коли батько з дитиною бавитимуться в коня і вершника. Крім того, ними виганятимуть мишей із великої хати, а ще хвалитимуться черевиками, завеликими для будь-чиєї ноги.

Бог працював цілу ніч, аби звірити людині-батькові лиш незначну кількість слів, зате обдарувати його сильним і таким, що викликає довіру, голосом; дати йому очі, спроможні бачити все і при тім не втрачати спокійно-поблажливого виразу. А насамкінець, по тривалому роздумі, останнім дотиком Бог створив сльози. Після чого звернувся до свого янгола із запитанням:

- Ну як, тепер ти переконався, що батько може любити так само віддано, як і мати?

(Ерма Бомбек)

Студентів університету попросили наприкінці тижня виконати "домашнє завдання" - неквапливо і сердечно обняти власного батька.

- Я не можу зробити цього, - запротестував один студент, - мій батько чого доброго помре від переляку.

- А до того ж, - озвався другий, - мій батько і так знає, що я люблю його.

- Отже, завдання не таке вже й важке, - мовив професор. - Чом би тобі не виконати його?

А в понеділок усі жваво і з подивом обговорювали несподівані результати досліду.

- Мій батько розплакався! - повідомив один.

- Неймовірно! - вигукнув другий. - Мій батько подякував мені.